29 серпня 2016 р.

Рецептами щодо того, як Росії стати цивілізованою країною ділиться Олександр Франчук на шпальтах видання “Українська Націоналістична Мережа”. Ця головна складова рецепту видужання Росії від віковічного московського прокляття, яке нависає над нею, закриваючи собою чисте небо нормального людського щасливого життя в цій країні, вона насправді дуже давно широко відома і ніякий не секрет: “Жити не по лжі”…
І ці слова ми тут обговоримо з точки зору їх практики, оскільки досить таки очевидно, що той безглуздий російський бунт (який буде абсолютно безглуздим, якщо перед ним не уяснити геть усім, а що ж саме конкретно на практиці, перш за все, означають слова “Жити не по лжі”) – той безглуздий російський бунт, який сьогодні швидко визріває в надрах російського суспільства, ну нікому і ніякої користі не принесе. А горя і втрат принесе, перш за все російському народу, просто неміряно.
Процес викидання на сміття історії гебешно-мафіозного кодла, яке сьогодні обсіло російський народ як упирі, справді, реально змінить російську державу на користь російського народу (а отже і всього світу) тоді, і тільки тоді, коли внаслідок ясності розуміння того, а що ж на практиці означає для російського суспільства гасло: “Жити не по лжі”, нова російська влада зробить залежні від перших осіб російських державних структур практичні кроки. Які ж це кроки?
Але давайте спершу спробуємо зрозуміти, чому, коли озирнутись в минуле, навіть здавалося б і найрадикальніші революційні зміни в управлінні російськими державними структурами жодного разу не тільки не змінили на краще для російського народу старий головний курс московської держави, а щоразу зрештою навпаки, тільки робили іще більш радикальною реалізацію цього московського прокляття?
І відповідь на це перезріле питання існує, і то якраз в руслі регулярного брутального розтоптування цього видатного правдивого життєвого принципу для російського народу: “Жити не по лжі”.
Після кожного московського перевороту, який нехай був зроблений припустимо навіть з най-най-найкращими помислами, в Кремлі відбувається один і той же самий, щоразу так само результативний диявольський сценарій спокуси: для тих, хто захопив владу (першим особам нової влади) “работнікі” гігантських московських архівно-бібліотечних підземель надають інформацію про те, що саме там зберігається і як воно досі використовувалось.
І після цього спокуса та перспективи чинити й надалі так само, як і раніше, користуючись тими нагромадженими за сотні років ресурсами, починають бути такими великими, а втрати в разі реального застосування принципу “Жити не по лжі” ну такими болісними, що вибір цим новим правителям Московії видається практично відсутнім. Після цього наразі стандартного московського вибору принцип “Жити не по лжі” міцно і назавжди забувається, а фальш, облуда, нахабна брехня і необхідне для їх підтримки насильство, перш за все убивства, далі продовжують правити свій диявольський бал в російському суспільстві. Чергове переродження московської банди убивць відбулося.
Які ж це такі ресурси, що заради них принцип “Жити не по лжі” автоматично забувається?
Звичайно що про всі московські архівно-бібліотечні ресурси можуть знати мабуть тільки їх керівники, однак про деякі з них ми можемо знати дуже певно – просто з життєвого досвіду і реальних дій, як очевидні висновки з цілком відкритих джерел.
Наприклад стосовно того, де саме знаходяться архіви українських міст і сіл, легко може здогадатись кожен, кому в радянські часи доводилось приймати участь в виробленні форми допуску при влаштуванні на роботу в численні тоді на українській землі розмаїті режимні установи. Допуск вироблявся в Москві. Архівні московські щурі протягом двох місяців рили вкрадені після голодомору-33 архіви, і давали (чи не давали) потрібну форму допуску. Нагадаємо, в ті часи не існувало такого поняття, як електронна форма архівів – всі документи були виключно в оригінальній твердій формі.
А вкрадені архіви після голодомору-33, наприклад в процесі адміністративно-територіальної реформи, з перепризначенням, чи новопризначенням центрів новоутворених одиниць з нібито перевезенням туди архівів із тих центрів, які ніби як втратили, повністю чи частково, своє значення, наприклад з Кам'янця-Подільського в Хмельницький, вирішували одразу принаймні дві важливі московські задачі. Перша, досі найактуальніша задача, це заметення документальних слідів голодоморних московських убивств українського народу, а друга – установити московський контроль над минулим. Друга, це ось уже сотні років стандартна московська задача.
І оскільки об'єми викрадених українських архівів були ну дуже великими, то необхідно було запланувати і збудувати в Москві відповідні приміщення для них, і зробити це приховано – що і було зроблено на самому початку будівництва московського метрополітену ім. Кагановича, яке було розпочато в кінці 1931 року, тобто ще до початку голодоморного московського убивства українського народу 1932-34.
Ще одні, і це мабуть що найголовніші, фундаментальні підстави московської диявольської безмежної брехливості, це викрадені найдавніші українські бібліотеки. І зовсім не має вигляду першого московського здобутку украдена з Лаври Петром І бібліотека, чи там бібліотека Межигірського монастиря, викрадення якої Катериною ІІ описане в Кобзарі Тараса Шевченка. Можна згадати також “пожежу” (стандартне московське прикриття викрадення бібліотек) в 80-х роках в Києві, коли там зникли архіви Центральної Ради. Є безліч свідчень того, що московська історична брехня грунтується на украдених в Україні значно більш ранніх бібліотеках.
Результат московського “використання” викрадених з України бібліотек потягнув за собою, і досі тягне, катастрофічні наслідки для російського народу: хіба це фундаментальне диявольське приниження російського народу, коли його примушують вивчати, ніби свою, історію українського народу, і викидати таким чином на сміття память про своїх справжніх предків, які ніколи не мали нічого спільного з українським народом – тобто плювати в бік могил своїх справжніх предків? Хіба це не катастрофічний наслідок для нагнутих таким чином до русскості людей, ні в одного з яких нема серед предків жодного русского? І ніякого порівняння з американським народом таке облудне насильне принизливе московське народотворення не може витримати – аж доки росіяни не зможуть вільно і гідно пишатися своїми абсолютно нерусскими предками.
Без оприлюднення тих усіх підстав московської диявольської безмежної брехливості, які зберігаються в таємних московських схронах, уявити собі перетворення російського суспільства на суспільство гідних людей просто неможливо. І поки цього оприлюднення не станеться, доти неминуче продовжиться зловісне існування московської банди убивць, цілком можливо після чергового перевороту в ще гіршому для російського народу і для всього світу вигляді, аніж це було вчора і сьогодні.
Звичайно що суспільне оприлюднення правди про московську банду убивць означає її остаточну і безповоротну смерть – подібну на смерть вампіра від виволікання його на сонячне світло. Звичайно що цей вампір упиратиметься, особливо з огляду на досвід Карибської кризи, учиненої московською бандою убивць тільки для того, щоб прикрити свій підлий московський зад, голизна якого раптом стала видна для всього світу (подробиці в книжці [1]). Однак інакше бути не може, бо лікідація цього диявольського, предковічного, ні з чим в історії людства не зрівняного гіперзлочинного утвору, і прилучення російського народу до світової цивілізації, це такий же єдиний, як один Бог і одна правда, гідний цивілізованого світу вихід з теперішньої ситуації. Одним з наслідків чого стане справжнє, остаточне припинення – не призупинення – кількасотрічної смертельної московської війни проти українського народу і справжнє добросусідство українського та російського народів.
Література:
1. “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”
PDF: https://goo.gl/H89bYA, https://goo.gl/99DIaq
EPUB: https://goo.gl/9dS8I2
Російський переклад тут:
“Украинская политология или Атдадим Львов Палякам”
PDF: https://goo.gl/hMxg4y, https://goo.gl/DdPfiQ
EPUB: https://goo.gl/VdVAA4
"НМ"
Викриття 12 серпня 2016 року стаціонарного поста візуального спостереження, який Національне антикорупційне бюро України обладнало в будинку по вулиці Петлюри поруч з Департаментом розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури, стало продовженням скандалу навколо НАБУ, яке на замовлення приватних осіб слідкувало за найбільш засекреченим підрозділом Генпрокуратури, влаштовувало незаконне візуальне спостереження за окремими громадянами та прослуховувало без санкції суду телефони підприємців. Про це розповідає у своєму розслідуванні відомий український кримінальний журналіст Володимир Бойко.
Тому буде не зайвим розповісти читацькій громадськості, як саме повинні проводитись негласні слідчі (розшукові) дії, що саме порушують керівники НАБУ й скільки років позбавлення волі «світить» директору Національного антикорупційного бюро України Ситнику, його першому заступникові Углаві та керівникові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницькому.
Передусім слід зазначити, що всі випадки проведення негласних дій, які обмежують права людини, можна розділити на дві категорії. Перша категорія – це коли такі дії провояться в межах кримінального провадження, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. У такому разі йдеться про негласні слідчі (розшукові) дії, скорочено НСРД, порядок проведення яких регламентується главою 21 Кримінального процесуального кодексу України. Друга категорія – це коли негласний збір інформації щодо особи проводиться відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» та ін. без відкриття кримінального провадження.
Другу категорію ми зараз розглядати не будемо, хоча було кілька скандалів, коли саме в межах контррозвідувальної справи здійснювались негласні дії щодо високопосадовців. Наприклад – прослуховування впродовж року телефону заступника генпрокурора Рената Кузьміна в 2008 – 2009рр. або встановлення відеоапаратури в кабінеті заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря в 2014 році. Зрозуміло, що контррозвідувальні справи щодо Кузьміна або Чеботаря заводились в СБУ незаконно й виключно тому, що такі справи не підлягають прокурорському контролю.
Але повернімось до наших баранів, тобто до Ситника та Углави, і ближче познайомимось з порядком проведення НСРД.
Відповідно до статті 246 Кримінального процесуального кодексу України негласні слідчі (розшукові) дії, до числа яких належить візуальне спостереження за особою та зняття інформації з каналів зв’язку, можуть проводитись виключно в кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Це оформлюється наступним чином: слідчий (у нашому випадку – детектив НАБУ), який розслідує тяжкий або особливо тяжкий злочин, звертається до апеляційного суду з клопотанням, погодженим з прокурором, про надання згоди на проведення НСРД. Слідчий суддя апеляційного суду (як правило – голова або заступник голови суду), перевіривши матеріали провадження та переконавшись, що, дійсно, йдеться про розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину і що іншим способом, як тільки шляхом негласних дій – наприклад шляхом візуального спостереження за конкретною людиною – отримати докази неможливо, дає згоду на проведення НСРД, про що виносить ухвалу.
Дозвіл на проведення НСРД завжди надається щодо конкретної людини й лише на певний строк (спочатку – на два місяці з можливістю подальшої пролонгації). Якщо випадково під час проведення заходів буде отримана інформація відносно інших людей, не причетних до справи, то оперативний орган зобов’язаний таку інформацію негайно знищити. За результатами здійснення НСРД складається протокол, де обов’язково зазначаються дані про особу, стосовно якої здійснювався захід, та реквізити ухвали слідчого судді, який видав дозвіл на здійснення заходу щодо цієї особи.
НАБУ має Оперативно-технічне управління, співробітники якого можуть здійснювати візуальне спостереження за особою, проникати в приміщення, встановлювати апаратуру для прослуховування тощо. Але НАБУ не має технічних можливостей самостійно знімати інформацію з каналів зв’язку: відповідні можливості в Україні є лише в СБУ, куди протягнуті кабелі від усіх операторів зв’язку, і дуже обмежені – у Нацполіції. Строго кажучи, можливості моніторити ефір є ще в Головного управління розвідки Міноборони, Державної прикордонної служби України, податківців, Управління державної охорони й навіть Державної пенітенціарної служби, але то окрема історія. З перелічених установ НАБУ співпрацює лише з ГУР МО і то суто приватним порядком.
До того ж, відповідно до ч.4 ст.263 КПК України, знімати інформацію з транспортних телекомунікаційних мереж дозволяється лише уповноваженим підрозділам органів Національної поліції та СБУ.
Тому в разі одержання санкції суду на прослуховування телефону, НАБУ направляє в СБУ відповідне доручення з ухвалою слідчого судді, звідкіля має одержати протокол проведення НСРД – наприклад, з розшифровкою телефонних розмов.
При проведенні деяких інших НСРД – зокрема, візуального спостереження за особою – без прослуховування телефону об’єкта НСРД також не обійтись. Тому, до речі, не становить ніяких складнощів виявити, хто саме викрадав громадських активістів під час акцій протесту на Майдані – наприклад, того ж Ігоря Луценка. Достатньо лише провести виїмку документів у режимно-секретному відділі Апеляційного суду м.Києва. Бо для того, щоби викрасти людину, треба здійснювати щодо неї візуальне спостереження, а щоби це спостереження було ефективним, треба прослуховувати телефон цієї людини, аби наперед знати, куди вона планує піти чи де перебуває в даний момент. І той факт, що викрадачі Ігоря Луценка досі не затримані, слугує зайвим доказом того, що громадських активістів викрадали й катували співробітники правоохоронних органів. До речі, багато хто з колишніх міліцейських «нишпорок», які працювали на Майдані, зараз перебрався в НАБУ.
Оскільки НАБУ не має власних технічних можливостей для зняття інформації з телекомунікаційних мереж, Ситнику та Углаві доводиться вигадувати найрізноманітніші хитрощі, щоби проводити незаконні негласні заходи на замовлення знайомих бізнесменів. Найпростіший спосіб – вписувати номери телефонів, які керівники НАБУ прослуховують на виконання приватних замовлень, у клопотання, що подаються до суду відносно інших осіб.
Наприклад, 15 березня 2016 року НАБУ звернулося з клопотанням до Апеляційного суду м.Києва про надання дозволу на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж певного абонентського номеру мобільного зв’язку. У клопотанні було зазначено, що абонентом, розмови якого треба прослуховувати, є начальник Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені Генпрокуратури Василь Черніков. Але насправді в клопотанні був зазначений номер телефону зовсім іншої людини – підприємця з Полтави, який є громадянином Хорватії.  Інтерес до цього бізнесмена був спричинений тим, що детектив НАБУ, який займався Черніковим, раніше працював у Полтаві й був пов’язаний з конкурентами цього хорвата.
Того ж дня слідчий суддя Апеляційного суду м. Києва Худик виніс ухвалу №01-3682т/НСД, якою задовольнив клопотання НАБУ та надав дозвіл на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж абонентського номеру мобільного зв’язку, що був зазначений у клопотанні як номер телефону Чернікова. Доручення НАБУ з ухвалою судді попрямувало до СБУ, але трапилась прикрість, до якої Ситник не був готовий: телефон хорватського бізнесмена вже прослуховувався оперативними службами СБУ (напевно, вони також взяли замовлення від конкурентів). І тому коли в СБУ надійшло доручення з НАБУ, моментально виявилось, що телефон, який хотіло слухати НАБУ, не має до Чернікова жодного відношення.
СБУ про це повідомило в Генеральну прокуратуру й за фактом незаконного прослуховування службовими особами НАБУ телефону підприємця було відкрито кримінальне провадження. Для того, щоби вилучити документи, які б засвідчили, що НАБУ приписало Чернікову телефон хорватського бізнесмена з Полтави, слідчі ГПУ збирались 5 серпня 2016 року провести обшук у НАБУ. Але генпрокурор Луценко напередодні попередив Ситника про цей обшук і навіть розмістив інформацію на Фейсбуці – з тим, щоби Ситник завчасно приховав сліди злочину.
Ситник не оцінив широкий жест Юрія Віталійовича, натомість продовжив негласні слідчі дії відносно його підлеглих. Зокрема, «на прослушку» був поставлений телефон заступника начальника Департаменту розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Гнепрокуратури Дмитра Суса, щодо якого було відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 368-2 КК України – «незаконне збагачення» (на підставі того, що Сус користується автомобілем «Ауді-7»). Це не є тяжкий злочин, прослуховувати телефон та слідкувати за людиною, яка підозрюється в незаконному збагаченні, неприпустимо. Але Ситник знайшов вихід – він дописав у фабулу справи щодо Суса неіснуючий епізод за ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди – попросту кажучи, одержання хабара – в особливо великому розмірі, або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище).
Хоча така підозра Сусу не висувалась і про жодні факти хабарництва з його боку НАБУ ніколи не заявляло, злочин, передбачений ч.4 ст. 368 КК України, належить до категорії тяжких і це формально дало підстави отримати дозвіл суду на прослуховування телефону Суса, а також взяти санкцію на здійснення щодо нього візуального спостереження. Втім, як заявив генпрокурор Луценко, спостереження насправді велось за зовсім іншими людьми, санкцію на візуальне спостереження за якими НАБУ не одержувало.
Більш того, джерела стверджують, що квартира, яка була орендована НАБУ по вулиці Петрлюри в Києві для облаштування стаціонарного поста візуального спостереження, була найнята на приватні гроші, а не на кошти державного бюджету. А апаратура, за допомогою якою спостереження здійснювалось, не була зареєстровано в НАБУ, натомість неофіційно придбана на гроші замовника з Одеси, якого дуже цікавило одне кримінальне провадження, що розслідує Сус.
Ось, будь ласка, як здійснювалось візуальне спостереження, начебто, за Сусом з конспіративної квартири, яку НАБУ на приватні гроші, надані замовником, взяло в оренду на вулиці Петлюри в Києві. Це відео, як і ще кілька десятків (!) відео- та фото- файлів, було втрачено співробітниками Оперативно-технічного управління НАБУ тому, що вони писали звіти за результатами своєї роботи не в спеціальній кімнаті на особливому комп’ютері, захищеному від несанкціонованого доступу, а вдома. А задля цього закачували результати відеоспостережень на домашні флешки, одну з яких урешті-решт загубили.
Виникають запитання – хто ця молода жінка, чи отримало НАБУ санкцію слідчого судді на здійснення щодо неї негласних слідчих (розшукових) дій і які саме відомості про злочин та особу, яка його вчинила, НАБУ збирає в такий спосіб? Якщо пан Ситник запевнятиме, що на відео Дмитро Сус, вибачте, я не повірю.
Аналогічну історію НАБУ утнуло й з військовим прокурором сил АТО Костянтином Куликом, кримінальне провадження щодо якого за «незаконне збагачення» НАБУ відкрило ще 25 грудня 2015 року. Сплинуло 9 місяців, а результату немає й не передбачається – направляти до суду нема чого. Тому детектив НАБУ звернувся до прокурора Холодницького по дозвіл на продовження досудового розслідування у зв’язку з «особливою складністю справи» до 29 жовтня 2016 року.
Виникає закономірне запитання: якщо злочин середньої тяжкості, де не треба нікого розшукувати й де склад злочину мав бути встановлений ще до відкриття провадження, в НАБУ вважають особливо складною справою, то навіщо було взагалі створювати цей непрацездатний орган?
Ось перша сторінка подання, прошу звернути увагу: старший детектив НАБУ Савкін вказує, що відносно Кулика розслідується кримінальне провадження лише за ч.2 ст.368-2 КК України, нічого іншого Кулику не інкримінується.
Навіщо було взагалі розпочинати досудове розслідування, якщо воно не має перспективи (нагадаю, Кулику інкримінують витрати, які перевищують його зарплатню, здійснені в той час, коли в Кримінальному кодексі навіть не було статті, по якій йому повідомлено про підозру) прояснилось 14 липня 2016 року. У цей день директор НАБУ Ситник оприлюднив телефонні розмови Кулика й навіть передав аудіозапис цих розмов приватному підприємцю Віталію Шабуніну для розміщення в мережі Інтернет.
І знову виникає запитання: як Ситник примудрився отримати дозвіл суду на прослуховування телефону Кулика, якщо інкримінований йому злочин не належить навіть до категорії тяжких і проведення НСРД в таких випадках забороняється? Відповідь проста – детектив НАБУ вчинив службове підроблення й подав до Апеляційного суду м.Києва клопотання з проханням надати дозвіл на контроль телефонних розмов Кулика, дописавши, як і у випадку з Сусом, неіснуючий епізод за ч.4 ст. 368 КК України, який – наведене вище клопотання слугує тому доказом – взагалі не фігурує в матеріалах кримінального провадження.
Не менш феєричне видовище становить собою й так звана «газова справа» відносно народного депутата Онищенка та його спільників по бізнесу, яку розслідує НАБУ. Ситник передав до редакції «Української правди» протокол про результати здійснення НСРД – контроль телефонних розмов – відносно Гречанюк Мар’яни Петрівни, який задля цього був розсекречений. Читаємо:















«Мною, детективом Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України … складено протокол про те, що … проведено негласні слідчі (розшукові) дії – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за абонентським номером оператора мобільного зв’язку ПрАТ «Київстар» +3806800022222 за період з 26.04.2016 по 09.06.2016». Далі йде розшифровка телефонних розмов, які велись за цим номером.
А тепер відкриваємо Кримінальний процесуальний кодекс України й у ч.4 ст. 263 читаємо, хто саме може проводити зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та складати відповідні протоколи:
«Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів Національної поліції та органів безпеки. Керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв’язку зобов’язані сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді».
Отже, НАБУ не наділено повноваженнями проводити таку негласну слідчу (розшукову) дію як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, НАБУ може лише направити до СБУ доручення про проведення такої НСРД й долучити до матеріалів кримінального провадження одержаний від СБУ протокол. А тому оприлюднений «Українською правдою» документ є прямою підставою для того, щоби обрати запобіжний захід не тільки детективу й першому заступникові директора НАБУ Углаві, а, передусім, керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницькому, якому виплачується колосальна зарплатня саме за те, щоби він слідкував за дотриманням законності співробітниками НАБУ й не допускав подібних випадків.
Холодницький забув, що він є прокурором, натомість вважає себе заступником Ситника по зв’язках з громадськістю й вперто не помічає, що піднаглядний орган приймає приватні замовлення на прослуховування телефонів та візуальне спостереження. А оскільки НАБУ не має законних повноважень самостійно знімати інформацію з телекомунікаційних мереж (хоча Ситник з Холодницьким цього усіляко домагаються) і тому змушене звертатись до СБУ, то для отримання необхідних ухвал слідчих суддів у НАБУ відкривають фіктивні кримінальні провадження, куди вписують фіктивні епізоди та номери телефонів сторонніх людей.
З чого можна зробити висновок, що нинішнє протистояння між Генпрокуратурою та НАБУ – це лише комерційні розбірки двох бізнес-установ, які мали б займатись захистом законності, а займаються тим, що ніяк не поділять грошові потоки.

"НОВИНИ МАЛОРУСІ"

13 серпня 2016 р.

Україна поступово стає осередком цифрового шпигунства російських спецслужб, адже кількість кібератак, які щодня здійснюються на нашу країну, б'є всі рекорди. Шпигуни прослуховують усіх - починаючи від політиків, завершуючи пересічними українцями.
За словами наукового співробітника Heritage Foundation Стівена Буччі, "совєти" завжди намагалися впливати, як на своїх друзів, так і ворогів, і сьогодні вони роблять те саме - використовують старі методики прослуховування КДБ, використовуючи при цьому найновіші шпигунські технології.
У той же час, представник центру кібербезпеки НАТО й старший науковий співробітник Atlantic Council Кеннет Гірс упевнений, що російські шпигуни масово прослуховують українців, які часто навіть про це не підозрюють.
"В Україні маніпулюють інформаційним простором, починаючи із запису та оприлюднення на YouTube розмови американських дипломатів до створення фейкових акаунтів у Facebook і Вконтакте для тактичних операцій", - повідомив Гірс, - пише nv.ua.
Нагадаємо, раніше сайт "Знай.ua" повідомляв про те, що президент Петро Порошенко не дозволив Антикорупційному бюро прослуховувати телефони українців.

"Новини Малорусі"
Про це повідомив оглядяч веб-сайту "Еліта країни" Олександр Коваленко. Зокрема, 12 серпня у провідних ЗМІ з’явилась інформація  про виявлення слідчими ГПУ стаціонарного посту спостереження за адресою: вул. Симона Петлюри 7/9, який здійснював відео фіксацію дій працівників прокуратури. Одразу після виявлення вказаного посту, а також здійснення спроб встановлення приналежності осіб з посту, на місце прибув спецназ НАБУ.
Спецпризначенці блокували дії співробітників Генпрокуратури, які намагались задокументувати факт спостереження за працівниками ГПУ, а також побили трьох співробітників прокуратури.
З метою вияснення всіх обставин інциденту Генеральною прокуратурою відкрито низку кримінальних проваджень. НАБУ не забарилось розпочати власні перевірки.
Водночас, в одного із т.зв. «топтунів», очевидно із числа співробітників НАБУ, виявили записку із прізвищем слідчого ГПУ Дмитра Суса, який раніше приходив із обшуками в НАБУ в рамках кримінального провадження по незаконному прослуховуванню. Вказані дії розцінюються Генеральною прокуратурою як тиск на слідство.
Очевидно, що НАБУ після обшуків у власних приміщеннях здійснює спроби тиску на слідство з метою перешкоджання його об’єктивного проведення та притягнення високопосадовців НАБУ до відповідальності.

"Новини Малорусі"
В Інтернеті днями з’явилося довгоочікуване відео присутності екс-лідера фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександра Єфремова на проросійському мітингу в Луганську в березні 2014 року. Відповідний ролик був оприлюднений на каналі "TVgolosnaroda" на "Youtube" 6 серпня 2016 року і зібрав вже не мало переглядів.
Єфремов виступив на площі перед сесією обласної ради, на якій депутатами було прийнято рішення провести «референдум» про відділення Луганської області від України, «залишивши за собою право звернутися по допомогу до братнього народу Російської Федерації».
Лідер парламентської фракції ПР тоді заявив, що «призначення нової влади не відповідає ні Конституції, ні законам України».
На мітингу також були присутні мер Луганська Сергій Кравченко і його заступники Заза Зухбая і Олександр Ткаченко, голова обласної адміністрації Володимир Пристюк, скандально відомий депутат облради від ПР — сепаратіст Арсен Клінчаєв, директор телеканалу «ЛКТ» (Луганське кабельне телебачення) Герман Кудінов, голова облради Валерій Голенко, депутати ВР Сергій Дунаєв і Сергій Горохов.
Проросійського сепаратіста Єфремова затримали 30 липня 2016 року в аеропорту «Бориспіль», звідки він, за даними Генеральної прокуратури, намагався вилетіти до Відня. 1 серпня Печерський районний суд Києва арештував його на 2 місяці.
Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Єфремов підозрюється в скоєнні умисних дій з метою зміни меж України, в причетності до створення терористичної організації «ЛНР» і заволодіння майном підприємства «Луганськвугілля».
За словами Луценка, інкриміновані екс-“регіоналові” статті не передбачають застави або домашнього арешту як запобіжного заходу.
2 серпня колишній депутат Ради від ПР Володимир Ландік заявив, що Єфремов був організатором захоплення будівлі Луганської обладміністрації та обласного управління Служби безпеки України в березні 2014 року.

"Новини Малорусі"

15 червня 2016 р.

Таке переконання висловив військовий оглядач Віталій Ковальов у блозі на "Цензор.Нет".
Здавалося, абсолютно аполітичний мирний чемпіонат із футболу "ЄВРО-2016", мав стати своєрідним центром обміну культури та загальноєвропейським спортивним святом, натомість російські фани перетворили його на реальне бойове протистояння. І це протистояння не між вболівальниками, а між країнами та цивілізаціями. Весь світ тепер зміг впевнитись у тому, що т.зв. "русський мир" має звіряче обличчя.
Об'єднана Європа шокована варварською поведінкою т.зв. фанів збірної Росії, які, після матчу Росія - Англія, перетворили спорт на масову криваву бійню із жертвами, травмованими, сутичками із поліцією, водометами та сльозогінним газом. Зазомбовані російські "фани" приїхали не вболівати, а реально воювати із "Заходом", просувати ідеї Мордора та, знищивши всі наявні запаси алкоголю, втілювати у життя хворобливі інстинкти навіяні меседжами путінської пропаганди. Інакше як пояснити ворожу налаштованість російських вболівальників?
Окремої уваги заслуговують т.зв. "вболівальники" із татуюваннями спецназівців.
Російські невігласи із вказаними татуюваннями вже заарештовані. Їх обґрунтовано підозрюють у заподіянні тяжких тілесних травм англійському фанату, що призвели до смерті. "Морская пихота", "ДШБ" (Десантно-штурмовая бригада). Напрошується висновок про їх причетність до націоналістичних російських угруповань, які на замовлення і на кошти кремлівських кураторів організували масове побоїще в Марселі. Правдивості висновкам додає і той факт, що на підтримку оскаженілих неконтрольованих російських фашистів виступили ряд російських політиків та високопосадовців. Наприклад, віце-спікер держдуми РФ Ігор Лєбєдєв подякував за "хорошо выполненую роботу", мабуть, лише шкодував, що кількість постраждалих виявилась меншою ніж від рук терориста ІДІЛ в США.
Залишається сподіватись, що російські фани у Марселі вже зробили свою "роботу", а європейська громадськість тепер може більш тверезо оцінювати ситуацію, розуміючи, що тільки Україна стоїть на заваді у Мордора і путінських головорізів.
Російський фашизм набирає загрозливих форм та може вилитися у велику катастрофу для всієї Європи, якщо його вчасно не зупинити спільними зусиллями цивілізованого Світу.

"Новини Малорусі"

Нас читають



Архів повідомлень

© Анатоль ФАРРА 2015. Технології Blogger.

Наш СУПЕР ТОП-10

Актувльні публікації

Recent Posts Widget